Україну можна привітати із довгоочікуваною дефляцією, яка, нарешті, стала реальною. Росте, за даними Уряду ВВП. Проте у деяких містах рівень життя невтомно падає. Особливо цікавою у цьому контексті є ситуація із міським пасажирським транспортом.
В Україні існує стійка тенденція до зростання цін на проїзд в пасажирському транспорті. Причому, якщо у містах, де є метрополітен, ця проблема є менш нагальною. Проте все одно, ціни на проїзд вже давно перетнули межу платоспроможності пересічного громадянина, змушуючи його економити на інших засобах для існування. Що ж говорити тоді про соціально незахищені верстви населення, а особливо про студентів та різні категорії пільговиків. І якщо пільговикам хоч якось держава компенсує витрати на проїзд, то студентам треба, вочевидь, покладатися лише на стипендію та приробіток, якщо такий є.
Наведемо приклади. У Запоріжжі, де наявні власні ТЕЦ, ГЕС, численні підстанції та Запорізька АЕС не так далеко, наземний електротранспорт коштує гривню. У Тернополі – 85 коп. З 1 вересня у Львові проїзд у тролейбусі коштуватиме також 1 гривню. У Харкові, Хмельницькому, Миколаєві – 75 копійок. Ціни на пасажирські автобуси, там де вони є, теж не з приємних. Особливо цікавою є картина у промислових реґіонах, де пасажирський транспорт не просто вмирає, а його хтось дуже наполегливо намагається "вбити". До прикладу. У тому ж таки Запоріжжі, при багатомільйонних відрахуваннях до Держбюджету і величезному промисловому комплексу, майже повністю відсутні міські автобуси, міський електротранспорт (через свою зношеність та довготривалі перерви у курсуванні) користується попитом лише у пенсіонерів та численних пільговиків. Маршрутки у місті коштують від 1,5 до 2,5 гривень. Таким чином, проїхати з пересадками по місту – і до 10 гривень за один день гаманець не дораховується. Значить, Запоріжжя можна назвати краєм мільйонерів, якщо його мешканці можуть спокійно викидати за день десятки тисяч гривень у кишені маршрутних перевізників. Така ж ситуація у багатьох інших містах. Складається враження, що у міських радах цих міст хтось дуже сильно лобіює інтереси приватних перевізників, натомість примушуючи пасажирський транспорт зазнавати збитків і втрачати пасажирів. Підвищувати плату за проїзд у трамваях і тролейбусах, які, подекуди, пам’ятають найкращі часи Брежнєва, і які курсують із перервами до 40 хвилин – значить свідомо приректи цей транспорт на "смерть", у той же час штовхаючи людей у маршрутки, які теж із радістю підвищують ціни і отримують 300% прибутку. І при цьому всьому відповідальні органи мовчать, ніби води в рот набрали. Реґіональні відділення Антимонопольного комітету ніби не помічають змови влади із приватними перевізниками.
Студентський аспект. Проста арифметика: проїхатися тричі у тролейбусі (оптимістичний варіант) – 3 гривні, тричі у маршрутці (реалістичний варіант) – 6 гривень. Помножити ці суми на кількість днів – і ми отримаємо суму від 90 до 180 гривень на місяць, яка витрачається тільки на проїзд. Простіше у тих містах, де є метрополітен, однак і тут не все бездоганно.
Дуже складно повірити, що численна реклама на транспорті та низькі зарплати працівників міського транспорту не приносять жодних коштів. А стосовно збитковості метрополітену при величезному пасажиропотоці та забитості рекламою – казки для неграмотних чукотських селян.
Отже, ситуація на сьогоднішній день така. Пасажирський транспорт у містах якщо ще не вмер, то доживає останні роки (не говорячи про Київ). Проблема – не у його збитковості, а у відсутності бажання у міських властей зробити цей транспорт прибутковим, віддаючи перевагу певним грошовим винагородам від приватних перевізників. Якщо ціни на проїзд і далі будуть підвищуватися, а зарплати і стипендії будуть лишатися на тому ж рівні – то скоро наші громадяни будуть платити за проїзд більше, ніж витрачати на харчування.

Се ля ві…